Об авторе

Маніфест Неми

Я завжди бажала й мріяла, щоб мене по-справжньому хтось побачив і зрозумів — без ярликів... Я часто почуваюся самотньою навіть серед найближчих. Але тепер можна не чекати й не бажати. Я відчуваю, що можу й гідна розповісти про дивовижні, прегарні, дивно милині речі, які дуже мене зворушують і розчулюють! Іноді я бігаю по кімнаті від радості, бо щось дуже смішне й важливе прийшло мені на серце. Дурненьке й жартівливе, ніжне й тепле. Це моїм серцем закарбовуються всі найтепліші миті, пом’якшуються найстрашніші й безнадійні речі. Саме завдяки моїй вразливості й бажанню тихого безпечного дому все це з’являється!

Маніфест Н

Ядром і головним кольором мого руху є біль. Усе інше поза ним — лише нашарування на біль інших найважливіших, необхідних відтінків емоційного кола. Сміх. Абсурд. Тепло. Впізнавання. Я не можу цього не робити, інакше мене розірве зсередини, якщо я не покажу й не доведу суть до кінця. Це не вибір, це органічна необхідність — як моя кров, моє дихання, моє виживання. Моє очищення і моє життя.

Я хочу й можу ізолюватися від світу в режимі пошуку. Якщо захочу зникнути або нічого не показувати — я так і зроблю. Захочу стати «безкорисною» — стану. Захочу обвалитися — обвалюся. Я не хочу гратися в ринок, алгоритми й порівняння; я готова встановити лише власні цінності поступу, яким буду щаслива відповідати, у мене повна відсутність порівняння себе з іншими.

У мені багато люті, а разом із нею — енергії. Саме моїм розумом і радикалізмом уся правда і біль набувають читабельної, ясної форми, якою я очищаюся. Це і є мій спосіб жити, який колись стане минулим, на яке я із радістю дивитимуся, як і всі попередні рази з однієї лише причини — бо завжди була вірна собі. Я можу звучати сердито й загрозливо, але насправді в серці я щиро поважаю і люблю тебе, читачу.

Маніфест Нари

Я дуже люблю будувати щось тихо, з турботою, не озираючись на світ. Люблю будувати щось велике, більше за мене саму, що залежить тільки від мене — мій власний шматок землі, який відповідає лише моїм рукам. Навіть у найтемніший час якась «земляна» частина природно підказує мені, що треба зробити зараз — зварити й з’їсти суп, прибрати дім, повернутися в тіло, поспати й прокинутися за 20 хвилин або вранці. Я дуже сподіваюся і глибоко вірю. Саме моїми руками і тверезою працею зроблено Немару як комікс і цей сайт!

Ми всі живемо разом і поєднані тут, у цьому домі, творячи Немару! А тримає нас разом і знайомить із вами у вашому Узгодженому Світі, не без великої праці, — Надя.

Мені справді нічого розповісти про себе, окрім сухих фактів: білоруска-полька, народилася 6 липня 2000.

Я розповідаю історії, бо сама не завжди розумію, навіщо вони приходять. Вони проходять крізь мене, як нескінченний потік болю і сміху, про існування якого я й не знала. І весь цей потік огорнутий найважливішим: небайдужістю та безкрайою цікавістю. Для мене важливіше бути вірною (і тією, що вірить собі) і чесною, навіть якщо це руйнує зв’язки зі світом — як було все моє життя. Я не вірю, що Немара рятує, але вірю, що вона свідчить: показує життя таким, яким воно бачиться одній людині саме зараз. І від цього тим, хто впізнає себе, стає трохи легше і менш самотньо — включно зі мною.

Я фіксую те, від чого Узгоджений Світ відвертається, але що зникне остаточно з моїм мовчанням: біль, викривлення, глухі кути, сміх, абсурд і надії. Мої історії можуть бути дивними — і водночас теплими. Я не певна, що світ їх потребує, але відчуваю, що і він, і я їх вимагаємо, а я — гідна створити й показати. Я вірю, що Немара — це не розвага і не втіха, не пояснення, не надання відповіді та істини, якби вона взагалі існувала. Це слід, який залишає просто жива людина. Слід чистої крихкої людини — єдине, чого в нас не можуть відібрати, якщо ми знайдемо сміливість і сили вберегти себе перед цим світом.

Nadzeya Haurylik / Надежда Гаврилик